Бізнес-трансформації на ринку AgriFood: у пошуку святого граалю доданої вартості

Вікторія Пасічник, керівник проекту AgriChange

15 грудня в Україні відбулася конференція, яку мало би і спонсорувати, і проводити не 2 невеликі українські компанії під час війни, а міністерства економіки та агро, фінансовані навпіл банками та грантодавцями.

Але банки оперують термінами застав і компенсацій з бюджету (мова зараз про кредити 5-7-9), а грантодавці фінансують гуманітарні проекти та чекають, коли «саксес сторіз» самі прийдуть під лежачий камінь, тому питання, актуальні для галузі ще відколи Україна безкоштовно отримала свою незалежність у 1991 році, піднімаються через 30 років, під час війни з росією.
За подарунки завжди треба розплачуватися, тож ось і виборюємо: і незалежність на полі бою, і інше майбутнє української економіки – на полі бізнесу.

***

На конференцію ми запросили переробників навмисно, оскільки саме в переробці створюється найбільша додана вартість, але не тільки.

Дунайський аграрій, одна з найвідоміших компаній органічного сегменту, створює її яскравим маркетингом, особистими надзусиллями власника, гарною диверсифікацією продуктового портфеля і унікальним географічним положеннями. А також намаганням достукатися до кожної «преміальної» мережі українського рітейлу, менеджери якого (а не кінцеві споживачі) є основною цільовою аудиторією бренду. Ця стратегія має місце якщо не в кожного органічного та нішевого виробника, то напевно що у багатьох. Зусилля у просуванні амаранту на ринок силами голови одноіменної асоціації Олександра Дуди тому зайвий доказ.

Великий бізнес сприймає і використовує переробку в агро по-різному: від «полювання» на найякісніші активи як Харвест до використання кожного клаптика землі і сировини як Астарта. Або намагаючись захопити якомога більше ринку і придбати якомога більше «дістресд» активів як ТасАгро. Консервативні казахські компанії (представлені Аітас Агро) максимізують операційну ефективність у вертикальній інтеграції.

Окремий інтерес для мене як поціновувача в2в проектів представляє крохмальний завод CPG, який добудовується, перетворюючись на нішеву компанію світового масштабу. Це те, що український середній бізнес може подолати, маючи «зайві» 10 мільйонів доларів інвестицій та/або доступ до фондів private equity.

Якщо ж у вас нема таких грошей – можна розпочати… з 10 тисяч доларів: саме стільки коштує звичайний агрегат для мийки картоплі, що був у використанні. Або взагалі не витрачатися на обладнання, вдаючись до аутсорсингу (так ось де він нарешті знадобився! 😉 ).

Біоенергетика – окремий величезний шмат ринку переробки відходів в агро, який вже активно розвивається, не очікуючи законодавчих ініціатив і розуміючи, що проблема тих хто тоне – в них самих, а не в моря, в якому опинилися. Чимось цей ринок нагадує сонячну енергетику, яка була гіперпопулярна серед спекулятивних інвесторів останні 10 років, але в день, коли зелений тариф дав задню – той же час дала задню й сама.

Тема біоенергетики, як і інших ВДЄ, настільки на часі, що буде окремо розглянута в подальших конференціях для агро. І якщо агроринок (а може не тільки агро) «самодиверсифікується» настільки, що зможе обслуговувати свої енергетичні потреби самотужки, навіть повністю від’єднавшись від електричних мереж країни, вже ДТЕК буде бігати за клієнтами, вмовляючи підключитися, а Укренерго буде знову чесати макитру на тему «як збалансувати ринок знову». «Так їм і треба!» – так і хочеться сказати у відповідь 😉

Наразі, за умов війни, агропереробка для більшості компаній виглядає не стратегією бізнесу, а реакцією на обставини що склалися (низька ціна на сировинну продукцію, дорога логістика, проблеми з замінуванням морських шляхів тощо). То ж задля диверсифікації бізнесу.

Взагалі, тема агропереробки і до конференції не виглядала такою вже недоступною, складною і коштовною, а після – і поготів. Підготовка до конференції показала, що 17,5% агрокомпаній та фермерських господарств цікавляться переробкою (з 70 тисяч), а в Україні ВЖЕ існують 15тис. виробників продуктів харчування. І це тільки один напрямок агропереробки. А ще ж з харчової сировини можна виробляти біопластик, біопаливо (як зазначалося вище), будівельні матеріали, тканину, господарські товари і навіть папір з опалого листя (хоча це вже трішки не агро, а ближче до лісового господарства).

В Україні ВЖЕ є насіннєві заводи, що вирощують лісові садженці, вже будуються заводи, що перероблятимуть кукурудзу на лізин (це вже серйозне хімічне виробництво), і вже винайшли сорт коноплі, яка може використовуватись в виробництві продукції для оборонної (!) галузі.