Українське агро і рітейл

В нас ніколи не було клієнтів з рітейлу (крім спеціалізованого будівельного DIY, але то інша історія). От взагалі ні на що: ні на #дослідження, ні на #консалтинг. Мене “водили за ручку” в різні рітейл-мережі, запрошували найманці на зустрічі “апагаваріть”, але до діла ніколи не доходило.

Тут нема нічого дивного: бізнес-модель, за якою розвивається класичний мережевий рітейл – це історія про експансію (“хто швидше – той молодець”), себто масштабування + хто вийде на етапі росту (себто продасться більшому) – той молодець, хто не встиг – тому просто не повезло. Так і живуть

В одяговому рітейл-бізнесі, дрогері, аптечному – все те саме, різниця лише в стабільності попиту (в фармі більше, в одежі-взутті менше).

Пам’ятаєте те кіно, де велика книжкова мережа витісняє з ринку маленький книжковий магазинчик “у доми”? Він закінчується хепі-ендом: головна героїня виходить заміж за власника тої мережі і стає дитячим письменником. А бізнес її гине. В житті так не буває: на “ворожості” трапляються короткотривалі романи “з бурним сексом”, тривале життя – ніколи. Ви не можете зруйнувати сімейний бізнес з історією в кілька поколінь людині, і потім взяти її до шлюбу і жити довго й щасливо і померти в один день

Але повернімося до українського рітейлу і його місці в світових трендах

Є така мережа рітейлу, ви в ній точно були – Сільпо (групи Фоззі). І хоча цей бізнес настільки злодійкуватий і нахабний, що вони ледь не єдині десятиліттями показують збитки, платять найменше податків (у %% до обороту) і їм за це нічого нема – саме вони постійно отримують свої галузеві “оскари” за найкращі дизайни своїх торгівельних точок.

Власне, не Сільпо єдиним #Дизайн і #Креатив в широкому розумінні – сильна сторона українських підприємців. Ми експортуємо у великих кількостях, давно і успішно відеопродакшн, виробництво фільмів, комп’ютерних ігор і не тільки. Навіть 95му кварталу за це дорікали (що експортував не в той бік ). За аналогією зі спортом – там де не потрібні великі гроші і управлінська ефективність – ми виграємо майже всюди. В креативі справді можна виділитися ідеєю (звісно, якщо це вау-ідея). А в кмітливості українцям не відмовиш

Я пропоную трішки покращити цю бізнес-модель і зробити “революцію” і створити “концептуальний #агрорітейл“. І потім експортувати його за моделлю франшизи в цивілізовані країни світу, не побоюючись що кинуть на #роялті (бо там не заведено красти інтелектуальну власність (звісно, якщо ви її правильно захистили ).

З концептуальними кондитерськими в Україні впорались і без мене, як і з кав’ярнями (мережевими і не дуже). Але це крапля в морі.

В Україні мають бути (і будуть):

концептуальні органічні міні-маркети (на заміну старим облізлим базарам)

десь поряд з ними – відкриті кухні з приготування вечерь з того що не продалося (за аналогією з кухнями при супермаркетах, де готують з продукції, що добігає свого строку продажу)

*Ви бачили черги у відділи кулінарії в супермаркетах ввечорі? В радянських гастрономах в часи дефіциту такого не було*

Про булочні та вареничні я вже писала. Як і про круасани. Взагалі, на “тісті” (хліб – традиційний український продукт і саме його їдять найбільше) можна зробити купу різних концепцій. Якщо змішати з м’ясом (українці – дуже м’ясоїдна нація) – теж можуть вийти цікаві концепції, головне не гуляти навколо беляшів з шаурмою (Правда, спершу прийдеться трансформувати тваринницьку галузь, бо там все дуже погано Ми в AgriChange спробуємо тут трохи піддати жару )

Нішові культури в нас сіяти не люблять, але за ними майбутнє. Те що робить зараз Olexandr Duda “на власній кухні” – можна і потрібно робити в закладах. Перші “конопляні” магазини з тістечками вже є, будуть ще

Напої і батончики від Healthy Tradition Official мають бути в спеціалізованих мережах зі здорового харчування не тільки в Англії. Якщо ми хочемо залишити 300тисячну армію програмістів, яка рогами впирається, але не хоче йти до війська (не всі: 5 тисяч з них таки служать) – то прийдеться робити інфраструктуру і під них, а це мережі ЗОЖ-закладів в першу чергу.

Як би мені не хотілось писати про це, але культура споживання алкоголя в Україні змінюється (горілку в нас вже не так хлещуть, на щастя, але хлещуть пиво). Крім пива є ще наливки “хендмейд” (Вадим Томашевский), та й я полюбляю каламутити ягоди та фрукти у щось приємно-скисле

Ви знаєте скільки коштує 50 гр вишневої наливки в закладах Діми Борисова? Мені трохи попоганіло, як я побачила, скільки коштують мої трилітрові банки (а воно ж смачніше! )

В дитячому рітейлі в Україні кінь не валявся: крім хепі-мілу і дитячих кімнат в ТРЦ тут взагалі нічого не роблено. За аналогією зі спортом: спортсмени з’являються там, де є манежи і зали, так і тут – в світі, де нічого нема для дітей, діти (у великій кількості) не з’являться “природнім шляхом”

Я можу так дуже довго продовжувати, а ви могли б сказати: “Тю! Краще емігрувати і робити все це відразу за кордоном”. Але ні, ніде в світі це так не працює: спочатку ви робити в СЕБЕ, тестуєте концепти, набиваєте шишок, робите своє “саксес-сторі”, формуєте її в бізнес-модель, рахуєте економіку, приводите доказову базу (а для цього у вас вона в принципі має бути – це або 10 закладів (мінімум), або 10+ років роботи) – і тільки тоді, з тою доказовою базою і набитими шишками ви пхаєтесь на інші ринки! А не навпаки

Так що закатуймо рукави – і до роботи

p.s. Де брати гроші на все це різноманіття форм та концепцій? КОЖЕН (!) великий агровиробник їх має стільки, що може зробити собі велику мережу невеликого (100+) і малу – великого рітейлу. По 10 закладів вони можуть відкривати щороку мінімум навіть не помічаючи цих витрат. Було би бажання. І #change manager, звісно, в кожного з них