Українське агро і іноземці

Серед 228 найбільших українських агрокомпаній 15 – іноземні. Щоправда, займають вони лише 6% ринку (тут і надалі – аналіз лише по ось цим 228 – великий і середній агробізнес).

Тож, хто всі ці люди? 🙂

5 з них (Сігнет-Центр,  Кищенці,  Агрокультура Мостиська, Агро КМР, Агро-Вільд Україна) – «класичні» агрокомпанії (рослинництво, тваринництво, елеватори, експорт)

5 – Ґудвеллі, Галичина-Захід, Е і М Красива земля, КРС Україна, ДФУ Агро) – тваринництво.

4 – Мас Сідс Україна, Монсанто насіння, Cтасі Насіння, Лідеа (Черліс) – насіння.

1 – Сева Санте Анімаль Україна – ветеринарні препарати.

Постачальників залишимо в спокої: це повністю іноземні компанії і принцип їх діяльності – аналогічний як в будь-якому в2в будь-якої країни світу. А от з «чистою аграркою» – цікаво. Передусім через перегріти очікування, що ось-ось – і «всі іноземні компанії скуплять українську землю» – і заживемо, а також через те, що все-таки ефективне партнерство (організація агробізнесу в формі СП) – це найзрозуміліший спосіб підвищення управлінської результативності і прибутковості (з іноземців гроші і технології + з нас земля і праця = він-він).

Тож, хто першим поспішив на український ринок вирощування зернових і відгодівлі тварин? J

Сігнет-центр (оборот 1,6 млрд) належить Рохіні Фінч. Вона – британка танзанійського походження. Спільно з чоловіком вони володіють таким-собі фондом Talis Capital, який в свою чергу володіє українською компанією Сігнет-центр. Взагалі, чи є вони справжніми власниками цього підприємства – сказати важко, бо часто такі інвестиційні компанії є акумуляторами грошових засобів невідомого походження, коли власник не хоче світитися. Як тут – гадки не маю. Як і те – чи була ця поважна пані взагалі в Україні, хоча би на підписанні угоди з купівлі українського активу, і хто насправді отримує прибутки від діяльності цієї компанії.

Сама компанія доволі цікава. Вирощує  кукурудзу, озиму пшеницю, сою, соняшник і цукровий буряк. Відповідно має цукровий завод, де його й переробляє. Також має 2 елеватори  на 100 тис тон зерна і молочну ферму на 500+ корів. З коровами цікаво: в 2012 році в них було 1,5 тис стада, яке давало по 3 л, зараз 500 – по 10. Все як у відомому жарті про корів і молоко. Сподіваюсь, годують вони їх добре J

Агрофірма Кищенці має трохи більше 1 мільярдів гривень обороту. На цей раз все «чисто». Kischenzi Agriculture is a Dutch agricultural producer contributing to the growth and development of the Cherkasy region in Ukraine since 2001. Головним власником є громадянин Німеччини Тонкенс Герріт, і в підприємства насправді 11 компаній. Просто ось ці Кищенці – найбільша. Якщо просумувати обороти всіх компаній – може вийти що саме вони лідирують (хоча простим арифметичним додаванням так робити неможна: вони можуть продавати один одному щось і відповідно обороти ГК будуть завищені: краще бачити управлінську звітність). За даними самої компанії, вони обробляють 16 тис га землі. Як і в попередньої компанії, мають молочну ферму (4700 корів), свиней (600 свиноматок), а також займаються вирощуванням багаторічних трав (на корм), ягідництвом (полуниця) і овочівництвом.

З третьою компанією (Агрокультура Мостиська, 0,6 млрд) не все добре L Ймовірно, вона належить власникам Спортмастера (росія), хоча «технічним» бенефіціаром значиться громадянин… Сингапуру (а ви теж думали, що там всіх корупціонерів розстріляли?)… Щоб не займати площу мереж і ваш час – ось тут трохи більше інформації про цю історію)

Очевидно одне: український агробізнес настільки вигідний, що варто аж так «закручувати сюжет» і ховати власників, щоб мати свої 30 серебреників і щоб не дістали…

АгроКРМ (0,5 млрд) – це перша «чиста» дочірка французької агрокомпанії. Хоча назвати її дочкою важко, бо у Франції компанія обробляє 1,5 тис га, а в нас – 10 😉 Невідомо, хто тут ще мати, а хто дочка 😉

На відміну від всіх попередніх «іноземних» компаній, власники цієї – 4 реальних француза. Також французом є СЕО підприємства, який працював в Україні всі роки війни, не евакуюючись. З ним можна познайомитись, наприклад, ось тут. Або тут. Ознакою «справжньої» адекватної компанії є в т.ч. коли її власники і менеджмент не ховаються від громадськості.

Що стосується діяльності, то вона не така різноманітна, як у попередників: компанія вирощує зерно, має елеваторні потужності для його зберігання і експортує. Це все. Ані переробки, ані тваринництва в них нема. З огляду на те, що вони досі не приймали участь в жодному з наших агротрансформаційних проектів – їх все влаштовує і змін не передбачено J.

Агро-ВІЛЬД  (так звати власника) Україна (0,4) – історія, дуже схожа на Кищенці. Німець, в якого 18 підприємств. Але є одна відмінність. Він дуже незадоволений веденням бізнесу в Україні, через те що і на нього наїхали. На жаль, як і в історії з вищезазначеними підприємствами, інформація про їх діяльність стає публічною лише тоді, коли трапляється щось погане. Так-так, корпоративна культура публічності і серед іноземців на українській землі залишається не найкращою. Сайтів нема, публічна активність не ведеться, корпоративна вертикаль не вибудована, незважаючи на розмір підприємства і кількість землі в обробці. Так і хочеться запропонувати їм якісь послуги з зовнішньої комунікації і організаційного розвитку 😉

Тепер про тваринників.

Найбільша іноземна агрокомпанія в Україні – данська компанія Goodvalley Ukraine (3,4млрд). Взагалі, «данські свині» – це майже легенда. Найбільше збіжжя йде саме на кормові цілі, в чому Україні добряче дорікали на початку війни. Тваринництво там дійсно дуже розвинене, і наявність такої компанії в Україні – добра ознака. Якщо їм тут сподобається – будуть ще. Це особливо важливо з огляду на те, наскільки занедбана тваринницька галузь і як багато втратила Україна не тільки під час «великої війни», а й останні 30 років. Якщо кому лінь заглядати до Держстату, то поголів’я ВРХ за останні 33 роки впало в 11,6(!) раз, свиней стало менше в 4 рази. Завдяки інтенсивним технологіям виробництво м’яса впало лише в 2 рази, але споживання м’яса зростає, відповідно нестачу Україна закриває імпортом. А це нісенітниця, м’яко кажучи. Тож, данським свиноводам є де розгулятися.

Goodvalley Ukraine прийшла до нас з Данії не відразу: спочатку вони відкрили підприємство в Польші. Компанія не лише вирощує свиней (до речі, поголів’я складає 14 тис (порівняйте з показниками Кищенців, де розведення свиней є лише частиною бізнесу)), а й вирощує сировину на корм (19 тис га землі (для довідки: загальний земельний банк всіх компаній по Європі складає 28, тож ймовірно частину збіжжя вона відправляє на інші підприємства холдингу, в різні країни Європи).

Друга іноземна компанія по тваринництву – Галичина-Захід (1,3 млрд). Це теж данська власність, хоча з огляду на назву підприємства – колись воно було українське. На відміну від ГудВелі, в них 5,6 тис.га землі і 190 тис.виней (певно, тут різний обрахунок: перші порахували свиноматок, а тут вірогідніше цифра разом з дітьми, бо мова про щорічний показник). Якщо вірити гуглу, 1 свиня за рік народжує до 25 поросят, тож мова в даному разі може йти десь про стадо в 7,5 тис свиноматок), тобто вдвічі менше ніж в Гудвелі.

Власник 82,8% підприємства – таке-собі Zythomir Holding. Судячи з дуже куценької інформації на сайті підприємства – мова скоріш за все про фінансові інвестиції. Особливо затьмарює очі фраза про інтереси в російському бізнесі. Щоправда, станом на зараз даних про російські портфельні компанії – нема. Взагалі, метою створення цього данського холдингу заявлено «Датский холдинг Zythomir Holding A/S создан с целью вложения инвестиций в Украину. Компания объединяет полтора десятка фермеров. Учреждение его было обусловлено подписанием меморандума о сотрудничестве в строительстве свинокомплексов в Украине между Министерством аграрной политики Украины и датской компанией Graakjaer International A.S. Меморандумом предусмотрена техническая и практическая помощь датчан в сооружении свиноферм в Украине.» Взагалі, Graakjaer International A.S. – це генпідрядна організація, яка будує об’єкти промислового призначення, і якщо це не звичайна фінансова інвестиція, а спобіг входження будівельної компанії в агроринок – то це доволі цікавий кейс. Нагадаю, про походження цих 26 мільйонів інвестицій данці не звітують. Але для потужної європейської будівельної корпорації 26 мільйонів – «не гроші». Цілком може бути способом диверсифікації бізнесу. Європа, нагадаю, «стара», і будуватися там чомусь новому особливо ніде і нема сенсу. Тож, логіка в розвитку бізнесу в Східній Європі – є. Якщо там ще якийсь приватний інтерес (можливо, хтось з власників має українську дружину 😉 ) – то пазл остаточно б склався J

Е і М Красива земля (0,9 млрд) – це лівансько-іорданське підприємство, що займається вирощуванням ВРХ. Крім нього, в них ще 5 інших, які займаються переробкою м’яса, оптовою торгівлею і перевезеннями (певно того ж м’яса). Інформації про саме підприємство в публічному просторі – обмаль, якщо не сказати що взагалі нема. Воно й зрозуміло: східний бізнес не любить публічності.

КРС Україна (0,6 млрд.грн) – компанія, що займається вирощуванням корів. Її можна вважати умовно-іноземною, тому що єдине що пов’язує власника з Іорданією – це його походження. Так то він має українське резиденство (і можливо український паспорт). Історія про те як він сюди потрапив і чому залишився – банальна і її можна прочитати ось тут.

Ну, і останній герой цього допису – ДФУ АГРО (0,6 млрд), створене Дан-фарм Україна. Це теж данські свинярі. Підприємство «маленьке» (2,7 тис га землі, 2,8 тис свиноматок).

***

Тож, європейський агробізнес в Україні є. Частина бізнесу – це історія про використання полів і тільки, частина – про розвиток тваринництва і переробки теж. Бізнесам, що працюють на ринку постачання товарів для агро (ЗЗР, ветпрепарати, насіння) – тут непогано і давно. Окрім важливої функції підтримки українських агрокомпаній товарними кредитами і бартерними схемами вони ще й стимулюють українських виробників до зростання (як інтенсивного, так і інтенсивного). Конкуренція – велика сила, і якби не «велика 4ка агрохіміків» – Сінгента, Басф, Кортева, Байер – не факт, що на українському ринку з’явилися б Альфа смарт агро, Байтон, БТУ-Центр, Укравіт.

Що стосується власне агробізнесу – то тут є новина і доволі сумна. Справа в тому, що всі (!) підприємства (нагадаю, ми аналізувалу виключно великий і середній бізнес, малий не чіпали) – це історія не про партнерство з українськими компаніями, а поглинання/викуп підприємств. Більш того, всі перераховані підприємства управляються іноземним менеджментом і українських керівників до управління не запрошують. Які причини цьому – можна тільки здогадуватися…