Фруктово-овочевий грааль святої переробки і експорту

Овочі і фрукти в найширшому сенсі (вирощування, переробка, оптова та роздрібна торгівля) – певно, “найдивніша” галузь агро. Таких дивних перекосів і почасти абсолютного невігластва мало де побачиш.

Судіть самі (тут і далі: мова про великий і середній бізнес (нагадаю, наразі це підприємства з оборотом від 470 млн.грн):

– 8 компаній, що вирощують (з них лише 1 велика),

– 24 переробників (соки і консерви), з них 2 великих заводи,

– 28 трейдерів (великий 1).

Приймаючи рішення чи то про вирощування тих чи інших рослин, чи то про будівництво заводу, українські підприємці зазвичай дивляться на 2 параметри – доступність і гарантованість збуту і ціна. З ціною “попасти” – гра в рулетку (хоча в Україні і світі купа аналітичних агенцій, які все це прогнозують, але виходить +/- так само як у МВФ прогнозування української економіки ), тому що вони не можуть передбачити ціну (яка залежить від світових цін, а вони, відповідно – від врожайності) наперед, натомість діють “задом наперед”: якщо в цьому сезоні ціна на гречку чи картоплю хороша, значить в наступний вони її посіють… всі ) Відтого вона (що пропозиція висока) обвалюється, і далі, на наступний сезон все повторюється. Це з овочами і зерном. З фруктами так не вийде, бо дерева і чагарники довго ростуть, тому якщо їх садять всі відразу, то десь раз на 10 років в нас переврожай чогось – і от ми знову дивимося перфоманси з викорчовування садків, бо рітейл не хоче викуповувати продукт по високій ціні, адже пропозиція тисне вниз.

Тож, виходить, що великим агрохолдингам така історія не цікава (відповідно їх мало), а далі трейдери “збирають по городах” все що виросло і перевозять їх на заводи-переробники малими партіями.

А як би мало бути

Ціна на готову продукцію не така волатильна, і способів переробки овочів-фруктів так багато і вони такі різноманітні, що деякі з них дозволяють зберігати перероблену продукцію роками (законсервовану 2-3, а добре висушену ледь не 10). Заморозка, до речі, в нас теж непогано розвинена, але великих проектів мало, і там та сама історія: збирання по городам + заморозка + експорт по протореним дорожкам (по ній питання енергозабезпечення, а на сонці і вітрі надто не позаморожуєш, там великі потужності).

То чому не сушать, не сублімують, не консервують у сотнях великих і середніх підприємств?

Відповідь банальна аж за край: нема розвинених ринків “здорової їжі”, де воно все якраз і використовується.

Чому так злетів БобСнейл (і чому злетів тільки він)? Тому що він перший і наразі єдиний зробив звичайну пастілу СВІТОВИМ продуктом. До того її промислово не виробляли і не їли навіть в Україні. Інструментами продажів і маркетингу, якими досконало володіли засновники перед тим як влізти в історію з переробкою.

Чому їх тільки двоє? Відповіді не це питання досі незрозуміла, адже в кожній великій fmcg компанії є свої сейл-зірки. Але чомусь без належних амбіцій… Чому вони обирають заробити тут грошей – і емігрувати, замість того щоб робити те, що робили ми в свій час – йшли у власний бізнес, або вдатися до інших способів провести життевий час простіше – відповіді на це питання теж нема. Крім того, що роботи тут, прибутків і можливостей – аж за край. Європа в цьому сенсі – гумова. Вона з’їсть всю пастилу, батончики, пюре, соки, які тільки зробимо – передушимо, засушимо, зваримо. Особливо органічну. Були би гроші. НЕ НА КОНСАЛТИНГ та іншу грантову лабуду! А на операційні витрати – маркетинг, продажі, експорт. Обладнання вже всі хто міг і хотів – вже придбали.

Зазвичай грантова політика така: дати не більше 10% від обороту. Так ринкам не злетіти. Треба давати *10. І ні, оптовики це не подужають, їх дельта слабенька… Гроші тут мали би йти від агрохолдингів (МХП вже не знає кого купувати, певно час відкривати інвестиційний фонд і фінансувати ІНШИХ) та від професійних інвестуючих організацій (як збирати гроші з усіх підряд їх не вчити)