Велика АгроВідбудова. Початок є. Чи буде експонентне зростання?

29 лютого в Києві відбулась чергова конференція циклу «Агротрансформації», на цей раз поєднавши дві надважливі галузі – агро та будівництво.

На заході було розглянуто кейси підприємств, що будуються попри війну, відбудованих після російських обстрілів, а також було досліджено альтернативні варіанти будівництва агропереробних підприємств, зокрема в індустріальних парках. Окремо були підняті питання доступності будматеріалів для великого будівництва, зокрема в агро, а також агросировини як сировинної бази для виробництва будматеріалів.

Хвилина статистики

Будівництво об’єктів аграрного призначення не припинялось ані до, ані під час «великої війни». Станом на дату проведення конференції в реєстрі будівельної діяльності налічувався 771 об’єкт різної стадії будівництва, з них більше половини приходилось на об’єкти зберігання різного типу:

З них 73 об’єкти, які цікавлять нас найбільше – різного виду агропереробки:

Кейси найсміливіших компаній

Власники найбільших проектів агробудівництва незмінні вже кілька десятків років, бо вони ж є і найбільшими агро- та переробними компаніями України: МХП, Епіцентр, Кернел, Астарта – постійно щось будують і підбудовують. Але певно найбільш диверсифікований портфель об’єктів має ГК Вітагро. За останні кілька років вони збудували завод засобів захисту рослин та мікродобрив «BAYTON», біометановий завод, завод з виробництва біоетанолу, олійно-екстракційний завод і в роботі завод з глибокої переробки сої, а також декілька індустріальних парків – під власні потреби і під кооперацію з іншими переробниками. Компанія (справедливо) не довіряє будівництво власних об’єктів стороннім організаціям і будує заводи силами власної будівельної компанії. Про це розповів Сергій Савчук, директор з  розвитку та інвестицій ГК Вітагро.

Історія другого кейсу – Любарецького соєпереробного заводу – зовсім інша. Спочатку компанія займалась трейдингом, але через неодноразовий зрив контрактів постачальниками вирішила, що непогано мати власну переробку. Завод невеликий, але  за умов невеликого переналаштування обладнання дозволяє перейти на переробку і ріпака. Обладнання, до речі, українське, черкаського виробника, що досить нетипово для переробників, які намагаються поставити собі «найкраще» імпортне обладнання попри наявність непоганих і доступних вітчизняних аналогів. Як зізнався спікер, виконавчий директор заводу Юрій Дорошев, відсутність досвіду переробки далося взнаки, і компанія була змушена трохи «повозитися», щоб довести проект заводу до ладу.

Завод відразу пішов в експорт кінцевим споживачам, не розмінюючись на посередників і звичайні канали продажів. Коли починаєш щось з нуля – краще відразу починати як належить, аніж потім болісно трансформуватись (ред.)

Але є і ризики. За рахунок того, що вхід на ринок невисокий, таких заводів, на думку спікера, буде багато – як з боку агровиробників, так і тваринників: і ті, і інші можуть (і будуть) будувати власну переробку. Завдання максимум – закріпитися в затребуваній ніші до того як всі побудують собі вертикальну інтеграцію.

Виробникам заморожених круасанів Chanta з їх щойно збудованим і запущеним заводом було несолодко: власник, прямо скажімо, «викохав» свій п’ятий, сучасний і повністю новий завод, але навесні 2022 року в нього потрапило відразу 6 російських снарядів. Складське приміщення вигоріло разом з хлібом, зона пакування теж постраждала, але найцінніше обладнання вціліло. Станом на сьогодні (за 2 роки) завод відновлено повністю, за тим самим проектом, але врахували недоліки: зробили більшу протяжність кулєра, доступ до фрізера, покращили склад готової продукції. 

Директор заводу Олена Тараненко була з заводом протягом його хороших і поганих часів. З великою любов’ю до свого підприємства і повагою до його людей їй вдається нарощувати завантаження виробництва і зараз, коли колектив заводу приходиться «збирати» знову після 2 років відбудови.

Ольга Курбан і Назар Федорович – топ-менеджери Вітагро-Партнер – розповіли довгу і цікаву історію створення і будівництва заводу Байтон. Це – не перший український агрохімічний завод, в Україні є ще декілька потужних компаній-виробників українських ЗЗР. Але маючи в складі групи компаній власну агрокомпанію з земельним банком в 85 тис га – їм було дещо простіше, ніж іншим, напрацьовувати доказову базу і тестувати препарати на власних землях. Шлях будівництва заводу від насіннєвого до повністю укомплектованого заводу, що виробляє відразу 4 групи продукції – Насіння, Добрива, Рідкі добрива і Мікродобрива – тривав довгі 7 років. Наразі Вітагро-Партнер – єдиний український виробник що має всю лінійку агрохімічної продукції. Кількість клієнтів, що перетнула позначку в 1 тис. підприємств, красномовно свідчить що шлях трансформації з дистрибутора імпортних ЗЗР на вітчизняного виробника був обраний вірно.

Кормотех – перший кейс вітчизняної компанії з виробництва кормів для домашніх улюбленців, що витіснили імпортерів в своїх категоріях в Україні, а зараз торують шлях європейського виробника, займаючи 55 позицію в світовому ранкінгу і плануючи підтягнутися до 30го у наступні 20 років. Ігор Параняк, операційний директор, розповів про шлях, яким компанія йшла до того, що має зараз.

Кормотех завжди ріс «рік до року» в Україні. Але розуміли і наступне: 1. Ринок може зупинитися, 2. Продажі на експортних ринках починають зростати. 3. З’явився ризик, що оскільки мова про продукти ветеринарного контролю, то у разі появи епідемії в тваринництві кордони просто закриються і продукція не виїде з України. 4. Потрібно збільшувати виробничі потужності, і оскільки експортні продажі зростали – тому було вирішено збудувати їх в Європі, в Литві.

Чому Литва? Продукція Кормотех експортується не тільки в Європу, а й в країни Південної і Північної Америки, тому виробництво потрібно будувати поближче до порту, щоб спростити логістику. Розглядали кілька країн: Польша, Латвія, Литва, в процесі вибору вибрали Литву, оскільки це найближча країна по культурі до нас.

Збудувавши перший завод за кордоном, в Кормотех вобрали стратегію розширювати існуючі локації. Оскільки там є сформовані команди, які здатні швидко та ефективно розширитися, збудувати нове приміщення, запустити нове виробництво, другий завод в Європі було вирішено будувати… поряд з першим, теж в Литві J

Але є і третій завод, в Україні. Його вирішили розширяти. Україна дає нижчу собівартість ніж європейські заводи (вартість сировини і вартість енергоресурсів). Український персонал не є конкурентною перевагою, тому що за допомогою автоматичних ліній можна досягти паритету в собівартості оплати праці.

Ринок зростає, і компанія вбачає, що саме нестача потужностей – обмежуючий фактор в зростанні компанії в цілому. В Україні заводи були менш автоматизовані ніж європейський. Тож, було прийнято рішення «мінімум інвестицій в будівництво, максимум в обладнання». Завдання українського проекту – розширити виробничі потужності, реалізувати проект в межах одного року, паралельно модернізувати існуюче обладнання  і нарощувати експортні продажі за рахунок додаткових потужностей. С точки зору інвестицій проект невеликий, але з точки зору впливу на ефективність роботи він величезний. Було проінвестовано 8 млн євро в цей проект, добудували 340 кв.м. площі і при тому потужність збільшилась на 65%.

В аграрній супердержаві Кормотех змушений багато імпортувати, бо сировина не відповідає по якості, або її нема в тому вигляді як треба. Наприклад, ягнятину завозять з Нової Зеландії, лосось та лососеву олію – з Норвегії або Франці, морепродукти (креветки, мідії, кальмари, тріска, макрель, тунець) – з Азії. (Аналогічна ситуація у Chanta: звичайне сливочне масло компанія мусить імпортувати з Нідерландів).

Те що компанія найбільший національний виробник і змагається з транснаціоналами –  позначається на всьому. Компанія витрачає багато часу роботі з постачальниками, щоб отримати сировину належної якості. Лабораторія перевіряє, відділ R&D балансує рецептуру, створюється тестова партія, перевіряється на показники поживності, віддається в європейські компанії, які дають зворотній зв’язок наскільки цей продукт хороший для тварини чи ні. І лише тоді цей продукт потрапляє на ринок.

Кормотех працює з кількома компаніями, які роблять м‘ясні борошна, допомагаючи їм збудувати технологічні процеси, для того щоб отримати ту якість яка необхідна. Компанія платить великі гроші за аналізи, щоб довести що в продукції нема ГМО (для європейських ринків має бути без ГМО (соя)).

Рівень їжі для котів-собак давно вийшов за межі «просто нагодувати». «Дати любов», «дати задоволення» тваринці – про це зараз мова. Багато рецептур – це більше ніж 30 складників, які правильно поєднані між собою щоб досягнути цього ефекту – смаку, енергії, задоволення тварин.

Молокія – певно, одне з найстаріших підприємств з переробки молока в Україні. Засноване в 1957 році, воно давно відсвяткувало свій 65й ювілей. То що там можна відбудовувати? 😉 Віктор Солтіс, заступник голови правління – директор заводу, розповів про проект будівництва максимально детально.

«Проект глибокої переробки молока виник в 2012 році, в рік підписання асоціації з ЄС та вступу в СОТ (молочна галузь була повністю не захищена від імпортеру, а Україна платить мито за вивіз). Польська продукція заполонила Західну Україну, де ми мали свій ринок збуту. Частину молокопродукції продавали на інші компанії, частину інгредієнтів просто утилізовували (сироватку). Молокія – найбільший виробник козеїну в Україні (30%), це повністю експортна позиція, він йде в ті країни де неможливо мати молоко через погоду. І ще частина продукції і напівфабрикатів потрапляли в наші стоки.

Ми мали 2 шляхи: 1. Побудова біогазової установки, щоб сироватку перетворити на біогаз, 2. Сушка таких продуктів. Цей проект (фактично – новий завод) реалізовували на діючому підприємстві, тобто мали обмеження в площі і змушені були піти в поверховість. Друге обмеження – навантаження на 1 кв.м., це наклало певні обмеження. Вся інфраструктура для цього проекту – збільшення води, пари, холоду, тиску повітря, температура зберігання молока, сироватки, автоматизовані станції миття – це все потрібно було нарощувати, відповідно ми модернізували ці виробництва. Також була потреба в перенесенні діючих комунікацій. Плюс обмеження – житлова забудова, яка є біля нашого підприємства. Є обмеження по шумовому навантаженню.

Щоб реалізувати цей проект, була введена посада директора з розвитку, створений свій проектний відділ, власна проектно-монтажна служба. Наші працівники виконують монтаж самі. Підрядники приїжджають тільки щоб запустити процес. Всі зварювальні роботи, електрична частина – виконується нашими працівниками.

Після реалізації цього проекту ми будемо випускати сухе незбиране молоко, сухе знежирене молоко, суху сироватку, суху демінералізовану сироватку, суху лактозу, сухі вершки. Також розглядаємо проект модернізації лінії виробництва козеїну, т.к. це одне з джерел нашого експорту і надходження валютної виручки.»

Бажаємо спікерам і їх бізнесам плідного розвитку і будемо пильно спостерігати за їх наступними успіхами

Агроматеріали для будівництва & Будматеріали для агробудівництва

Сесію модерував Дмитро Софронов, людина з великим досвідом роботи в будівельній сфері, зараз – співзасновник групи компаній “Тескон”, що будує сонячні електростанції.

Розпочав він з не дуже втішних новин. Головне питання не «з чого», а «хто» це буде відбудовувати. Зараз непоодинокі ситуації, коли компанія виграє тендер, а потім від нього відмовляється, тому що нема працівників, котрі поїдуть в інший регіон.

Костянтин Салій, Президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів, окреслив проблеми будівельної галузі і зазначив, які ризики є в аграріїв як замовників будівельних матеріалів і робіт теж. «Коли закінчиться війна, – каже він, – буде кілька потужних великих замовників будматеріалів – Міноборони та Мінтранс. Вони будуть конкурувати з агро за будматеріали та за будівельників. Буде особливо велика боротьба за цемент. Найстрашніший дефіцит – проектно-інженерного персоналу. Конкуренція за робочу силу буде дуже велика, тому тільки роботизація зможе врятувати.»

Андрій Озійчук, керівник компанії Раута і голова Ради директорів Українського Центру  Сталевого Будівництва, розповів, які технології використовуються в будівництві об’єктів агропризначення.

1. Технологія безкаркасного будівництва з оцинкованої сталі (найпростіша). Найбільше підходить для влаштування холодних складів сипучих матеріалів, має обмеження по довжині (до 26 м). Найбільша перевага – вона робиться на місці і найдешевше.
2. Технологія використання сталевих листів при зведенні силосів / зерносховищ. Вона теж швидка в спорудженні (будується 1,5 місяці). Великий плюс (видно на пошкоджених об’єктах) – його дуже швидко можна відремонтувати. Це стосується більшості конструкцій зроблених з металу. Металеві конструкції більш живучі в умовах обстрілу або пожеж (бетон більш крихкий, а в форматі швидко монтованих конструкцій панелі можна швидко демонтувати, а каркас можна використовувати далі). Якщо метал використовується в конструкції, яка покрита вогнезахистом, – він не втрачає свої властивості, його можна потім використовувати. Вогнезахист не у всіх будівлях потрібен і його вартість складає від 25 до 35% вартості металоконструкцій.
3. Використання легких сталевих конструкцій у зведенні сталевих будівель . Як правило, це сталеві оцинковані конструкції , вони більш цікаві у використовування в агресивному середовищі аграрних будівель (корівники, свинарники). Вони довговічні і дуже легко і швидко монтуються. Втричі швидше, ніж звичайні металоконструкції (важкі). В них використовується український метал і зварюється на заводах металоконструкцій.
4. Великопролітні конструкції (можуть бути арочними). Також виробляються в Україні. Проліт до 100 метрів.
5. Багатоповерхові конструкції (теж сталеві). В них вище металоємність  і вони відповідно дорожче, вони масивні і мають кращу стійкість при динамічних навантаженнях.
6. Бетонні конструкції (монолітні, збірні). Збірних конструкцій в Україні лише 3 заводи – Київ, Житомир, Калуш. Все решта виготовляється на місці (терміни і сумнівна якість).
7. Дерев’яні. Не дуже розповсюджені, оскільки технологія будівництва дуже сильно обмежена, не дивлячись на те що деревини в Україні багато. В сусідніх країнах її досить часто використовують (для будівель КРХ), недолік – конструкція важка, габаритна і це дуже збільшує висоту будівлі.
8. Найбільш оптимальні для України – комбіновані конструкції, коли бетонний каркас працює на стиск, а метал працює на розтяг. Тому робиться бетонний короб і металеві перекриття.

А також показав з десяток прикладів аграрного будівництва тих технологій, які найчастіше використовуються в Україні і за кордоном.

Третя презентація блоку – також про будівництво і агробізнес, але с точи зору як використовувати агропродукцію як будматеріал. Доповідач – Андрій Алечко, Хемпі – індустріальний парк з промислової переробки коноплі і міскантусу гіганту.

Промислова конопля дає мінімум 215 продуктів, про які ми можемо говорити сьогодні,і які нішово в Україні вже виготовляються. Промислова конопля – це їжа, будматеріал, тканина, папір, целюлоза, порох.

Коноплі – волокниста рослина. Зерно можна розділити на зовнішню частину і кострицю. З зовнішньої частини можна зробити тканину, утеплювач, і костриця – це будівельний матеріал, целюлоза, тринітроцелюлоза, порох. Внутрішня частина конопляного зерна – чистий протеїн. Конопля – енергетична, антибактеріальна культура, вона відновлює грунт  і дає товари з доданою вартістю.

Первинна переробка коноплі – це костриця і однотипне волокно (коротке і довге, від цього вар’юється ціна). Солому з поля можна переробити і отримати додатковий дохід. Більш глибинна переробка – кастробетон/кастроблок, з якого можна будувати приватні будинки.

В Україні є мобільні рішення, які готові рухатися по країні і робити первинну переробку, але потужне (стаціонарне) переробне обладнання з переробки коноплі в Україні не виробляється.

Промислова конопля може рости всюди. В СРСР в Україні вирощувалось 360 тис га промислових конопель (від Волині до Дніпропетровщини). На Рівненщині і Волині майже не вирощували кукурудзу, соняшник, тому що були переробні потужності. Так само вироблявся порох (в Шостці).

Завдання парку – зробити Україну основною на ринку промислової переробки конопель. Забезпечити всю Європу і можливо весь світ.

Андрій також продемонстрував деякі зразки продукції з конопель

Індустріальні парки як інструмент розвитку агропереробної галузі

На цю панель ми запросили три спеціалізованих парки з агропереробки і Дмитра Киселевського – автора законодавчих ініціатив про індустріальні парки.

Парк Ново представляв Павло Вержбицький, парк HEMPY UA – Андрій Алечко, парк Volia Agri-food Park Vinnytsia – Наталія Афанасова.

На початку панелі Дмитро дав «матчастину» цього інструмента, яким користуються всі розвинені країни світу. Держава має розробляти стимули і механізми для розвитку промисловості, і одним з них є індустріальні парки.

Індустріальний парк в розумінні українського законодавства – це ділянка землі від 10 до 1тис га, до якої мали би бути підведені дороги, електрика, газ, каналізація, залізниця. В хорошого індустріального парку є будівлі, куди інвестору достатньо привезти обладнання, включити його в розетку і почати працювати. Деякі інвестори хочуть самі їх будувати, але в хорошому парку якась кількість їх мала би бути. На цій території діють певні податкові і митні стимули та інші форми фінансової підтримки, які дає держава.

Індустріальний парк – це по-перше промислова земля, розбита на кадастрові номери. По-друге – це мережі. Трете – це приміщення (будівлі). Четверте – здешевлення вартості основного виробничого обладнання. Люди які управляють цими парками – запропонують додаткові сервіси, кооперацію і т.д..

Зараз діючих індустріальних парків в Україні близько десятка, в реєстрі їх більше 70. Держава спостерігає за тими, хто реально працює.

Пільги і стимули, які зараз діють в інд.парках (3 види дій і 1 на розсуд місцевої влади).

1. Імпортне мито і імпортне ПДВ на обладнання.
2. Право на пільгу 10 років по податку на прибуток за умови реінвестування цих грошей назад до виробництва.
3. У органів місцевого самоврядування є право надавати пільгу по податку на землю і знижувати його до 0. Є громади, які це зробили і роблять це вже не перший рік.

В цьому році в бюджеті передбачено 1 млрд грн. на розвиток інфраструктури. Це будуть умови співфінансування і будуть зобов’язання. Це призведе до того що той хто буде обирати майданчик буде мати вибір з тих в кого вже побудовані підстанції, є промислова інфраструктура, може бути легше вибрати ділянку яка краще підходить с точки зору сировини, логістики, людей, інших переваг.

Існують різні бізнес-моделі інд.парків: комунальні, приватні, змішані. Комунальні – коли місцева влада дає в довгострокову оренду земельну ділянку, а керуюча компанія керує цією ділянкою і розміщає там своїх резидентів. Приватні – коли інвестор реєструє на своїй землі інд.парк. Земля в такому разі приватизована і вона може бути відразу продана.

В NOVO 2 парки – в Нововолинську і Володимирі. Парк Нововолинську – це фудхаб, де плануються і проектуються розміщення переробних підприємств харчової галузі. Кожен учасник пов’язаний між собою і таким чином можна зробити певні кластери або екосистеми, зв’язки між учасниками. Але це ідеальна картинка, але парк веде перемовини про різні формати участі з різними учасниками, які хочуть розмістити своє виробництво. В парку NOVO такі умови, що після будівництва земельна ділянка може бути приватизована по оціночній вартості. До парку підведені комунікації (10 мегават), ТП на території, підведені газ, вода. Водовідведення, водопостачання. На межі інд.парку проходить колія. При відкритті переходу буде дуже швидка логістика в ЄС (20 км).

Щодо сервісів, які надає NOVO: 1. Кредитування 5-7-9. В парку прописаний меморандум з Ексімбанком на кредитування до 150 млн грн. для учасників. 2. Підписано меморандум з ЕКА (страхування експортних операцій). В парку також готові робити девелопмент, супроводжувати документацію, за принципом єдиного вікна.

Volia Agri-food Park  йде по шляху кластерного агріфуд парку. Підбирає склад резидентів, які можуть бути розміщені в межах інд.парку з метою створення внутрішньої екосистеми. Це дасть змогу створити потужну R&D лабораторію  і акселератор, почали створення платформи для інновацій. Завдяки цьому зможуть вийти на  ринок з новими продуктами і технологіями і вважають це основною фішкою інд.парку.

Всі мережі ведуться до інд.парку силами міської ради. Дорога майже закінчена. Ціна на приміщення від 40 до 60 доларів. (вартість інфраструктури). І від 400 до 600 доларів – вартість будівництва промислового підприємства.

HEMPY UA пішов шляхом комунального парку. Парк належить громаді. Земельна ділянка в оренді, але це комунальна власність, яка теж належить громаді. 42,9га і поруч можливість розширення до 200. В розумінні керівництва парку комунальний індустріальний парк – це можливість захисту громади. Оскільки їм треба отримувати якусь вигоду з власного майна (землі яку вони передали в управління). В планах – викуп цієї земельної ділянки (після будівництва потужностей), але зараз вважають що краще якщо поки що парк залишиться комунальним. Для будівництва тих приміщень, що заплановано, треба залучити порядка 130 млн євро.

Ми зичимо всім паркам стрімкого розвитку і будемо відстежувати їх успіхи.

Інвестиції-2024. Де брати гроші на розвиток?

Модерував сесію досвічений фахівець банковської сфери, а нині директор з фінансів Тас-Агро Олександр Заєць

Спершу Олександр зазначив, що в цьому році агросектор прибутків не чекає, тому кожен шукає додану вартість. Ключове – де взяти гроші. Друге – як банківський сектор себе поводить. Банки бачать агросектор в ризиковій зоні і тому дуже стримано дивляться. Банки більш схильні розглядати якщо проект є продовженням існуючого бізнесу. Бажано було б щоб існуючий бізнес своєю діяльністю окуповував новий напрямок. Другий момент – кешфлоу, який буде генеруватися новим напрямком діяльності. Наскільки швидко виробник буде ставати на ноги.

5-7-9 під ризиком, бо треба доплатити ринкову ставку якщо держава вчасно не заплатить. Ці кредити під оборотні кошти, а будівництво потребує довгих грошей. При обліковій ставці 15% довгих дешевих грошей не може бути. Тому бізнес хоче розраховувати на допомогу від держави.

Дмитро Кисилевський як представник держави, зазначив, що по 5-7-9 не варто хвилюватися, оскільки держава на цей рік запланувала 18 млрд грн. в бюджеті на цю програму, вона виконує свої зобов’язання по програмі і збирається виконувати впродовж цього року як передбачено бюджетом.

Те що 5-7-9- використовується на оборотні кошти і порядка 50% цих грошей забирають аграрії на вирощування сировини – це неправильна державна політика і вона буде змінена. Цього року 5-7-9 буде переорієнтована повністю або в значній мірі на інвестиційні цілі. Минулого року були трохи перекривлені умови: мережі могли брати до 1 млрд грн., аграрії 90 млн, промисловість 60 млн. Це перевернута державна політика і її дещо  відкоригували. Тепер переробна промисловість може брати до 150 млн, мережам ліміт зменшили, кошти на оборотку видаються за більший %, на інвестиційні цілі – за менший %. Політика поступово починає приводитися до тями.

Що стосується податкових пільг, то нових найближчим часом очікувати не потрібно, тому що ті умови на яких нам дають іноземні гроші, передбачають жорсткі зобов’язання, які передбачають що масштабних податкових пільг введено не буде.

Гранти на 8 млн грн. не дуже помічні в проектах масштабного агробудівництва, але вони цього року теж будуть. Це співфінансування: якщо взяти 8 млн державних, 8 приватних, за 16 млн щось невеличке, якусь лінію можна купить.

Цього року відновлюється програма держкомпенсацій за с/х техніку. Вона фінансувалася з 17 по 21 рік. Обсяг техніки укр..виробництва зріс в 2 рази за час дії цієї програми. Зросло внутрішнє виробництво. Під час вторгнення перші 2 роки вона не фінансувалась, цього року вона відновлюється, на неї закладжений в бюджеті 1 млрд. Працює вона так: коли укр.аграрій купує укр.техніку, він отримує від держави компенсацію 25% вартості техніки.

Хто збирається будувати щось велике вартістю від 12 млн євро – є проект підтримки інвестицій, який передбачає або компенсацію частки витрат на інфраструктуру, або компенсацію капітальних інвестицій через податки. Через ці механізми можна сумарно компенсувати до 30% капітальних витрат.

Скоро буде прийнятий закон, що передбачає спрощення приєднання до енергомереж. Не можна сказати, що цей біль цими законопроектами буде вилікуваний повністю, але буде принаймні часткове спрощення.

Про гранти USAID розповіла Олена Гіль, фахівець з банківської справи та портфельних гарантій Проєкту USAID «Інвестиції для стійкості бізнесу», а також Олексій Кушнір, керівник напрямку з питань виробництва та послуг Програми  USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Вони пояснили KPI таких проектів – це зростання продажів українських підприємств (на внутрішньому ринку і експортні), а також створення робочих місць. Умовою отримання грантів також є співфінансування і особиста зацікавленість власника. Часто буває так, що кооперація грантів між різними проектами забезпечує комплексне рішення.

І хоча ані банки, ані грантери не щедрі на списки щасливих отримувачів допомоги, подекуди стає відомо про переможців. Причин невдачі ані державні банки, ані донори не розголошують. Сподіваємось, це прикре непорозуміння колись буде виправлене, а грантодавці отримають найкраших і найрезультативніших реціпієнтів.

Бажаємо всім учасникам конференції динамічного розвитку і обов’язково зустрінемось ще!